німецька школа описового державознавства

німецька школа описового державознавства

Німецька школа описового державознавства зародилася в німецьких університетах у XVII - XVIII ст. Усі, хто навчалися в університетах повинні були вивчати напам'ять численні відомості про країни і міста, території, населення, господарство, державний устрій, армію, фінанси та ін. Характерними рисами цього напрямку була перевантаженість фактами і слабкість просторового аналізу зв'язків між ними. Проте ці наукові школи не визначили основний напрямок еволюції країнознавства. Антропогеографія сформувалася як наукова школа в середині XIX ст. Назву ввів німецький вчений Ф. Ратцель, хоча напрямок розвивався ще швидше.

Німецька школа описового державознавства зародилася в німецьких університетах у XVII—XVIII ст. Інша назва цієї школи у країнознавстві — "школа камеральної статистики". ⇐ ПредыдущаяСтр 18 из 27Следующая ⇒. Близькими до німецького країнознавства були комерційна географія і комерційне країнознавство, які, фактично, являли собою товарознавство в географічній інтерпретації. Гумбольдт, Ріттер. Визначальною рисою французької школи є гуманістичний підхід, в якому першорядна роль належить людині. Інша ознака цієї школи — видатне мистецтво опису. Зрештою становлення й розвиток російської країнознавчої школи.

Німецька школа описового державознавства (школа камеральної статистики). Зародилася вона в XVII—XVIII ст. у німецьких університетах, студенти яких повинні були заучувати напам’ять численні відомості про країни і міста, території, їх населення, господарство, державний устрій, армії, фінанси тощо. їй властиві перевантаженість фактами і слабкість просторового аналізу зв’язків між ними. Визначне місце у розвитку тогочасної світової географії належить видатному німецькому географу Алексан-ДРУ Гумбольдту (1769—1859). Головним об’єктом його досліджень були Центральна і Південна Америка (природа і гос.

Німецька школа описового державознавства (школа камеральної статистики). Зародилася в ХVІІ - ХVІІІ ст. У німецьких університетах, студенти яких повинні були заучувати напам’ять численні відомості про країни і міста, території, їх населення, господарство, державний устрій, армії, фінанси тощо. Їй властиві перевантаженість фактами і слабкість просторового аналізу зв’язків між ними. Визначне місце у розвитку тогочасної світової географії належить видатному німецькому географу Олександру Гумбольдту (1769-1859). Головним об’єктом його досліджень були Центральна і Південна Америка (природа і господа.

Німецька географічна школа сформувалася однією з найперших і здійснила значний вплив на формування суспільно-географічної думки в Європі, зокрема, на Швецію, Австрію,Швейцарію, Данію, Фінляндію, Норвегію та інші країни. Одним з видатних шведських географів був Стен де Геер, який на початку ХХ століття створював детальні карти чисельності та густоти населення, розореності земель, характеру господарської діяльності.

Німецька школа описового державознавства (або школа камеральної статистики) зародилася в німецьких університетах в XVII-XVIII ст. Тут всім студентам необхідно було заучувати напам`ять чисельні відомості про країни і міста, території, їх населення, господарство, державний устрій, армії, фінанси і ін. Характерними рисами цього напрямку була перевантаженість фактами і слабкість просторового аналізу зв`язків між ними. Особливе значення у розвитку світової географії того часу належить видатному німецькому географу Олександру Гумбольту (1769-1859). Головною областю його досліджень була Цен.

Німецька школа геополітики - ІСТОРІОГРАФІЯ ШКІЛ ТА ТЕЧІЙ ГЕОПОЛІТИКИ - ГЕОПОЛІТИКА - ПОЛІТИЧНА ГЕОГРАФІЯ - Політична географія і геополітика - структура, проблематика, поняттєво-концептуальний апарат двох генетично пов'язаних дисциплін — політичної географії та геополітики. На цьому тлі висвітлюється динаміка змін на сучасній політичній карті світу, з'ясовується політико — географічне положення України. Для студентів географічних спеціальностей вищих навчальних закладів.

Розширення німецького життєвого простору планувалось Хаусхофером не за рахунок колонізації російських земель, а шляхом освоєння гігантських азійських просторів, та реорганізації земель Східної Європи. Майбутня організація світової системи мала ґрунтуватись на так званих "панідеях", серед яких він називав панамеріканську, паназійську, панруську, пантихоокеанську, панісламську і панєвропейську ідеї. Ім`я К. Хаусхофера тісно пов`язане з першими успіхами германського фашизму. Ще у роки Першої світової війн його ад’ютантом був Рудольф Гесс, майбутня "друга людина" у іє.

Німецька школа країнознавства. Вона зародилася в XVII-XVIII ст. в німецьких університетах під прапором «описового країнознавства». Інше її назва - школа «камеральної статистики». Воно походить від німецького kamera - будинок. Тобто камеральна статистика - це статистика про будинок (державі). Засновник камеральної статистики - німецький географ Ахенваль. Поступово з описового державознавства виділилися такі науки, як статистика, державне право. Продовженням того, що залишилося, стало галузево-статистичний напрям в економічній географії. Його характерними рисами були перевантаженість фактами і слабкість просторового аналізу зв'язків між ними.

Розглядаються найбільш важливі проблеми економічної соціології, її специфіка, основні категорії й парадигми. Аналізуються такі проблеми, як історія економіко-соціологічної думки, сутність економіки як соціальної системи, економічні інститути та їх зміни, власність та її види, ринок та ринкові відносини, споживання як колективна поведінка, економічна культура, господарські ідеології, різновиди господарських систем.

Німецька школа описового країнознавства зародилась в німець-ких університетах у XVII–XVIII ст. Інша назва цієї школи країно­ знавства у вітчизняній літературі — «камеральна статистика». В уні-верситеті всім учням необхідно було заучувати напам’ять численні відомості про країни і міста, території, населення, господарство, державний устрій, армії, фінанси та ін. Характерними рисами цього напряму була перевантаженість фактами і слабкість просторового аналізу зв’язків між ними. Близькими до німецького країнознавства були комерційна географія та комерційне країнознавство, що пред-ставляли собою по .

Німецька історична школа є головне єретичне направлення у економічної науці ХІХ століття. Підхід представників німецької історичної школи вирізнявся такими особливостями. а) Негативне ставлення до спроб створення універсальної економічної теорії та, зокрема, до класичної політичної економії. До речі, зі своїми легкої руки навіть у час економічну науку у Німеччині й інших німецькомовних країнах часто називають «Національної економією» [Nationalokonomie] чи «Народнохозяйственным вченням» [Volkswirtschaftslehre]. в) Негативне ставлення до абстрактно-дедуктивным методами аналізу.

Німецька школа описового державознавства (школа камеральної статистики) зародилася в XVII–XVIII ст.ст. в університетах Німеччини. Студенти повинні були заучувати відомості про країни й міста (територія, населення, державний лад, економіка, армія, традиції тощо). Німецькій школі властива перевантаженість фактами і слабкість просторового аналізу зв’язків між ними. Великий внесок у розвиток країнознавства вніс німецький географ Олександр Гумбольдт (1769–1859). Головними. 7.

Німецька істори́чна шко́ла еконо́міки — це науковий підхід до економічної теорії та практики, що виник у 19 столітті в Німеччині й був найбільш популярним понад століття. Послідовники цього підходу стверджують, що основним джерелом знань про людські вчинки та економічні явища є історія. Тобто, не логіка й математика, а лише історичні дослідження можуть бути корисними в економіці. Вони недооцінюють математичне моделювання й економічні теореми.

Формування основних теоретичних країнознавчих шкіл: німецької – описове державознавство («камеральна. статистика»), геополітичне країнознавство, антропогеографія. та ін. Німецьке описове державознавство, камеральна статистика, геополітичне. країнознавство, антропогеографія. 12.

Німецька школа мала добру наукову традицію (Мінцер, Вареніус, Меркатор), правда, латиномовну. У другій половині XVIII-першій половині XIX ст. (і навіть пізніше) на неї великий вплив мав авторитет географів Антона Фрідріха Бюшінга і Карла Ріттера. У цьому "описовому державознавстві" багато місця відводилось характеристиці параметрів держави: її території, кордонам, адміністративному устрою, державному апарату, фінансам, бюджету, окремим галузям господарства — сільського, промислового, транспортного, воєнній могутності (армія, флот), стосункам з іншими державами.

У університетах викладалося державознавство. На рубежі XIX–XX ст. популярною стає французька школа країнознавства. У основу наукових досліджень був покладений описовий, антропоцентристський підхід. Об'єктом дослідження країнознавства став «спосіб життя» людини, тобто розглядався нерозривний зв'язок між людиною і природою в ході адаптації його до навколишніх умов. Антропоцентристський підхід заклав основи створення нової географічної науки – географія людини, що було дуже важливе в географічних дослідженнях країн, окремих територій.

Стихійно-описовий період у формуванні інформаційної бази обох цих галузей знання почався зі створенням перших подорожніх описів, які грецькі географи називали періплами (описання берегів) і перієгесами (описання суші). Предметом висвітлення у державознавстві виступали природно-кліматичні умови, ресурси, державний лад, система господарства й побуту; основна увага зосереджувалася навколо визначних місць (достопримечательностей). Німецька школа ланд-шафтознавства, серед основоположників якої були З. Пассарге та О. Шлютер, виходила з ідеї «культурного ландшафту» як сполучення природних чинників і людської діяльності.

Батько камеральної статистики - Ахенваль у 1749 році в своїй праці "Abrissе der neuesten Staatswissenschaft" ("Нарис новітнього державознавства") називав цю науку описовим державознавством окремих країн, оскільки її об'єктом була держава, але не настільки з її правового боку, наскільки з боку матеріального . І надалі на формування української географії взагалі і економічної зокрема, значний вплив мали праці зарубіжних вчених, в першу чергу німецьких, російських і французьких. В Україні традиційна школа знайшла своїх прихильників, крім вищеназваних, в особах таких вчених, як В. Кістяковський, С. Остапенко, Я. Пілецький, І. Фещенко-Чопівський та ін. Очолив її академік К. Воблий.